З 03 березня 2018 року Національний банк України вніс зміни до постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 410 “Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України”, згідно з якими дозволено купівля/перерахування іноземної валюти з метою повернення за кордон дивідендів за корпоративними правами/акціями за 2017 рік.

7 червня 2017 року Кабінет міністрів України своєю постановою №413 ухвалив «Стратегію раціонального управління землями сільськогосподарського призначення державної власності».

Дана Постанова змінює правила розпорядження земельними ресурсами, які належать державі, закріплює нормативи такого розпорядження та його цілі.

Тепер впроваджуються наступні зміни.

1. На безоплатне передавання державних с/г земель у приватну власність встановлені жорсткі нормативи за площею – 25% від площі земель, переданих на конкурентних засадах в певному районі.
2. При безоплатному відведенні земельних ділянок с\г призначення держаної власності Держгеокадастр має враховувати позицію відповідної сільської ради.
3. Не допускається передача у приватну власність без земельних торгів земельних ділянок від яких добровільно відмовилися юридична або фізична особи (у тому числі земельної частки (паю).
4. Держгеокадастр підписує лише короткострокові договори оренди — на 7 років із стартовою ставкою 8%.
5. Земельні ділянки с\г призначення державної власності можуть передаватися в оренду лише за наявності агрохімічного паспорта земельної ділянки.
6. Будуть відмовляти у поновленні договору оренди земельної ділянки у разі погіршення орендарем її корисних властивостей протягом трьох років використання.

З 12 червня 2017 року відповідно до постанови НБУ №43 від 25.05.2017 банки мають жорсткіше контролювати:

при проведенні фінансових операцій клієнтів, вжиття достатніх заходів стосовно встановлення їх кінцевого(их) бенефіціарного(их) власника(ів) [контролера(ів)] та/або щодо яких є підстави вважати, що вони використовують агентів, номінальних утримувачів (номінальних власників) або посередників з метою приховування кінцевого(их) бенефіціарного(их) власника(ів) [контролера(ів)];

недопущення неподання, несвоєчасне подання, подання не в повному обсязі,подання недостовірної інформації/документів, подання документів/копій
документів, у яких неможливо прочитати всі написані в них відомості, що необхідні для виконання Національним банком функцій з державного
регулювання і нагляду з питань фінансового моніторингу, у тому числі на запит Національного банку , приховування рахунків (документів, активів
тощо) або втрату документів (у тому числі інформації про рахунки, активи тощо), створення інших перешкод проведенню виїзної перевірки з питань
фінансового моніторингу (далі – порушення порядку подання інформації/створення перешкод з питань фінансового моніторингу)

З 12 червня 2017 р. Національний банк України дозволив купівлю/перерахування іноземної валюти з метою
повернення за кордон коштів, отриманих іноземними інвесторами за
операціями з продажу цінних паперів, корпоративних прав, коштів, отриманих
унаслідок зменшення статутних капіталів юридичних осіб, виходу з
господарських товариств іноземних інвесторів.

Також НБУ видалив норму, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті”, здійснюються у строк, що не перевищує 120 календарних днів. Тепер відповідно до статті 1 Закону України “Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” цей строк становить 180 календарних днів.

Перелік критеріїв для виявлення клієнтів, фінансові операції яких містять ознаки фіктивності

(Відповідно до листа НБУ від 26.05.2017 р. N 25-0008/37888)

З 29.04.2005 ВСТАНОВЛЕНО ГРАНИЧНИЙ РОЗМІР РОЗРАХУНКУ ГОТІВКОЮ МІЖ ОДНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ (ПІДПРИЄМЦЕМ) ТА ІНШИМ ПІДПРИЄМСТВОМ (ПІДПРИЄМЦЕМ) ДО 10 000 ГРН.
29.04.2005 року набрала чинності постанова Нацбанку України від 09.02.2005 року N 32, якою встановлено граничну суму розрахунків готівкою між підприємствами (підприємцями) в розмірі 10 000 грн.

З 01.09.2013 ВСТАНОВЛЕНО ГРАНИЧНИЙ РОЗМІР РОЗРАХУНКУ ГОТІВКОЮ ДО 150 000 ГРН.
01.09.2013 року набрала чинності постанова Нацбанку України від 06.06.2013 N 210, якою встановлено граничну суму розрахунків готівкою між фізичними особами в розмірі 150 000 грн.
Також встановлено граничну суму розрахунків готівкою між фізичною особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 150 000 грн., а також фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 150 000 грн.

З 04.01.2017 ЗМЕНШЕНО ГРАНИЧНИЙ РОЗМІР РОЗРАХУНКУ ГОТІВКОЮ ДО 50 000 ГРН.
04.01.2017 року набрала чинності постанова Нацбанку України від 25.11.2016 N 407, якою знижено граничну суму розрахунків готівкою між фізичними особами зі 150 000 грн. до 50 000 грн.
Також встановлено граничну суму розрахунків готівкою між фізичною особою та підприємством (підприємцем) протягом одного дня в розмірі 50 000 грн., а також фізичних осіб між собою за договорами купівлі-продажу, які підлягають нотаріальному посвідченню, у розмірі 50 000 грн.

12.04.2017 Президент України підписав Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо уточнення деяких положень та усунення суперечностей…» №1989, яким виправлено неузгодженість щодо дати набрання чинності норми про оподаткування доходів у вигляді дивідендів та інших пасивних доходів за ставкою 9%.
Даний закон набрав чинності з 15.04.2017 року та застосовується до податкових періодів, починаючи з 1 січня 2017 року.
Відповідно до п. 167.5.4. Податкового кодексу України ставка податку на пасивні доходи до бази оподаткування встановлюються у половинному розмірі ставки, встановленої у пункті 167.1 цієї статті – для доходів у вигляді дивідендів по акціях та/або інвестиційних сертифікатах, корпоративних правах, нарахованих нерезидентами, інститутами спільного інвестування та суб’єктами господарювання, які не є платниками податку на прибуток.
Отже, тепер ми маємо три ставки ПДФО – 5%, 18% та 9%.

З 14 квітня 2017 року Національний банк України вніс зміни до постанови Правління Національного банку України від 13 грудня 2016 року № 410 “Про врегулювання ситуації на грошово-кредитному та валютному ринках України”, згідно з якими дозволено купівля/перерахування іноземної валюти з метою повернення за кордон дивідендів за корпоративними правами/акціями за 2016.

З 25.02.2017 року відповідно до постанови Правління НБУ від 23.02.2017 року №14 «Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів Національного банку України» фізичні особи можуть розміщувати на закордонних рахунках іноземну валюту з джерелом походження за межами України без індивідуальних ліцензій НБУ. Це означає, що без ліцензій НБУ українці можуть отримувати на закордонні рахунки іноземну заробітну плату, стипендію, дивіденди та без індивідуальних ліцензій НБУ здійснювати інвестиції за кордоном за рахунок коштів, що законно знаходяться за межами України.

Проте фізичні особи, як і раніше, повинні мати індивідуальні ліцензії НБУ для здійснення переказу коштів з України з метою їх інвестування або розміщення на закордонних рахунках. Це є вимогою Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Водночас варто не забувати, що можливість проведення операцій з розміщення коштів на закордонних рахунках та здійснення інвестицій за межі України без індивідуальних ліцензій НБУ не звільняє фізичних осіб від зобов’язання декларувати доходи та сплачувати податки з них в Україні у відповідності до національного законодавства.

17 січня 2017 року депутати Верховної ради України вирішили[1] «спростити» дозвільну систему у будівництві, оскільки діючий підхід не узгоджується з усталеною європейською практикою.

В результаті скасовуються категорії складності об’єктів будівництва та об’єднуються дозвільні процедури в межах одного класу наслідків і, відповідно переходять від триступеневої дозвільної системи (повідомлення, декларація, дозвіл) до двоступеневої системи (повідомлення, дозвіл).

Проте насправді дозвільна система у сфері будівництва не спрощується, а стає жорсткішою для об’єктів будівництва ІІІ категорії складності. Це слідує з того, що для таких об’єктів скасовується декларативний метод отримання права на забудову та введення об’єкта в експлуатацію. Тепер дозвільне регулювання об’єктів будівництва III категорії складності буде аналогічним, що і для IV, V категорій, але з назвою «середній клас наслідків».

Головні зміни полягають у наступному:

1. замінено «категорії складності об’єктів будівництва» (I, II, III, IV, V категорій), на «класи наслідків (відповідальності) об’єктів будівництва», (об’єкти з незначними, середніми та значними наслідками).

2. замінено слова «дозвіл на виконання будівельних робіт або реєстрація декларації (зареєстрована декларація) про початок виконання будівельних робіт» на «документ, що дає право на виконання будівельних робіт відповідно до законодавства у сфері містобудівної діяльності»[2].
   В результаті заміна чіткого найменування документів у сфері містобудування загальними терміном сприятиме зловживанням у цій сфері й створюватиме правове підґрунтя для неоднозначного розуміння документу, на підставі якого можуть здійснюватися певні юридично значимі дії.

3. введений новий суб’єкт експертної діяльності проектів будівництва – «саморегулівна організація у сфері архітектурної діяльності за відповідним напрямком підприємницької діяльності»[3].

4. визначено вичерпний перелік документів, що мають додаватися до заяви замовника щодо надання містобудівних умов та обмежень:

1) копія документа, що посвідчує право власності чи користування земельною ділянкою, або копія договору суперфіцію;

2) копія документа, що посвідчує право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці, або згода його власника, засвідчена в установленому законодавством порядку (у разі здійснення реконструкції або реставрації);

3) викопіювання з топографо-геодезичного плану М 1:2000;

4) витяг із Державного земельного кадастру.

Для отримання містобудівних умов та обмежень до заяви замовник також додає містобудівний розрахунок, що визначає інвестиційні наміри замовника, який складається у довільній формі з доступною та стислою інформацією про основні параметри об’єкта будівництва[4].

5. чітко визначено підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень:

1) неподання визначених частиною третьою цієї статті документів, необхідних для прийняття рішення про надання містобудівних умов та обмежень;

2) виявлення недостовірних відомостей у документах, що посвідчують право власності чи користування земельною ділянкою, або у документах, що посвідчують право власності на об’єкт нерухомого майна, розташований на земельній ділянці;

3) невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні.

Відмова у наданні містобудівних умов та обмежень здійснюється шляхом направлення листа з обґрунтуванням підстав такої відмови відповідним уповноваженим органом містобудування та архітектури у строк, що не перевищує встановлений строк їх надання.[5]

6. Тепер внесення змін до містобудівних умов та обмежень може здійснювати орган, що їх надав, за заявою замовника, лише на виконання приписів головних інспекторів будівельного нагляду центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду, або за рішенням суду.

7. Визначено можливість скасування містобудівних умов та обмежень:

1) за заявою замовника;

2) головними інспекторами будівельного нагляду в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду у разі невідповідності містобудівних умов та обмежень містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам;

3) за рішенням суду.

У разі скасування в порядку здійснення державного архітектурно-будівельного нагляду або за рішенням суду містобудівних умов та обмежень посадові особи відповідного уповноваженого органу містобудування та архітектури несуть відповідальність згідно із законом”;

8. виключено з переліку об’єктів, які підлягають обов’язковій експертизі, «об’єктів, які споруджуються на територіях із складними інженерно-геологічними та техногенними умовами» щодо їх «міцності, надійності та довговічності»[6].

9. Без дозволу на виконання будівельних робіт заборонено будувати об’єкти:

характеристики можливих наслідків від відмови (стану об’єкта, при якому неможливо використовувати його або складову частину за функціональним призначенням) яких перевищують:

рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які постійно перебуватимуть на об’єкті, – 50 осіб;

рівень можливої небезпеки для здоров’я і життя людей, які періодично перебуватимуть на об’єкті, – 100 осіб;

рівень матеріальних збитків чи соціальних втрат, пов’язаних із припиненням експлуатації або з втратою цілісності об’єкта, – 2500 мінімальних заробітних плат;

житлові будинки понад чотири поверхи.[7]

10.  визначено нова підстава для анулювання органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт у разі «систематичного (два і більше разів підряд) перешкоджання проведенню перевірки посадовими особами органу державного архітектурно-будівельного контролю».

11. З дня набрання чинності цим Законом об’єкти будівництва ІІІ та ІV категорій складності належать відповідно до об’єктів з середніми (СС2) наслідками.[8]

Таким чином, перенесення об’єктів будівництва III категорії складності до середнього класу наслідків призводить до жорсткішого дозвільного регулювання даної категорії об’єктів будівництва. Після набрання чинності даним Законом дозвільне регулювання об’єктів будівництва III категорії складності буде аналогічним, що і для IV, V категорій, але з назвою «середній клас наслідків».

[1] Прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення містобудівної діяльності».

[2] абзац 5 статті 19 Закону України «Про архітектурну діяльність», абзац 6 частини 7 статті 14; абзац 6 частини 4  статті 16 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

[3] Абзац 1 частини 2 статті 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

[4] Частина  3 статті цього 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

[5] Частина  4статті цього 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

[6] Абзац 3 частини  4 статті цього 31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

[7] Частини  5 статті цього 32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

[8] Частини  5 прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=59319